Хто він — «Апостол»?

Як Дмитро Карпенко став «Апостолом»?

«Запитай у того Апостола…» – Коли російська дружина не вірить, що її чоловіка гуманно утримують у полоні в Україні

В одному з інтерв’ю, яке провели Володимир Золкін та Дмитро Карпенко й опублікували на YouTube у 2023 році, відбувається сцена, яка розкриває більше про стан російської свідомості, ніж багато офіційних звітів. Дружина російського військовополоненого, розмовляючи з чоловіком, який запевняє її в гуманному ставленні до нього з боку українців, реагує питанням, повним сарказму та недовіри:
«Запитай у того Апостола?»

👉 🎬 Розмова з дружиною починається з 45:00 хв

🔥 Дізнайся, які українські блогери зараз активні – список оновлюється в реальному часі!
➡️ Переглянути активних блогерів
Багатьох із них можна побачити ближче завдяки нашим щоденним спостереженням – ми показуємо найновіші активності та актуальні канали.

Це коротке речення каже дуже багато. З одного боку — це внутрішній протест проти інформації, яка не відповідає картині світу, створеній російською пропагандою. З іншого — це трагічний наслідок багаторічної дезінформації: відсутність віри в людяність ворога, переконання, що війна — це безжальність, а ворог — поза межами моралі.

Карпенко та Золкін вже багато років публікують розмови з російськими військовополоненими. У цих інтерв’ю часто з’являються подив, сумніви, страх і поступове зіткнення із реальністю — як з боку солдатів, так і їхніх рідних. Але ця конкретна розмова демонструє дещо глибше: пряме зіткнення двох наративів — воєнного гуманізму та воєнної дегуманізації.

Відповідно до Женевських конвенцій, Україна як сторона конфлікту зобов’язана гарантувати полоненим основні права: медичну допомогу, гідні умови утримання, захист від насильства. Як свідчать численні розповіді військовополонених, у більшості випадків ці норми дотримуються — і це набуває ще більшого значення на тлі повідомлень про жорстоке поводження з боку російських військових.

🔍 У цій статті ми розглянемо:

• Чому росіяни не вірять, що ворога можна трактувати з гідністю.
• Як пропаганда формує образ «нелюдського ворога».
• Яку роль відіграють подібні інтерв’ю у викритті реалій війни.

У своїх інтерв’ю Дмитро Карпенко часто співпрацює з Володимиром Золкіним — журналістом, який уміє слухати навіть у тиші війни.

👉 Читайте також: Володимир Золкін — голос правди з України

❓ Чому росіяни не вірять, що ворога можна трактувати з гідністю?

Багато громадян Росії переконані, що війна означає повну дегуманізацію противника. Державна пропаганда десятиліттями формувала образ «західного ворога» як жорстокого, безжального, такого, що не заслуговує на співчуття. На цьому тлі повідомлення про гуманне ставлення України до військовополонених сприймається не просто як дивина — а як щось абсолютно неймовірне. Воно не вписується у звичну схему мислення, де «добро» перебуває лише по один бік фронту, а «зло» — по інший.

🧠 Як пропаганда формує образ «нелюдського ворога»?

Російська медіасистема систематично дегуманізує українців — називаючи їх «нацистами», «монстрами», «маріонетками Заходу». Кожен прояв гуманності чи емпатії з українського боку ігнорується, висміюється або представляється як брехня. Такий інформаційний вплив притуплює сприйняття суспільства — люди втрачають здатність повірити, що ворог може залишатися людиною, мати совість і дотримуватися норм, які в Росії часто порушуються.

🎙 Яку роль відіграють ці інтерв’ю у викритті воєнної реальності

Інтерв’ю, які проводять Карпенко та Золкін, — це психологічне дзеркало. Вони показують, що російських полонених не катують, а іноді навіть вперше до них ставляться з повагою та людяністю. Це зіткнення з реальністю має величезний ефект. Для глядачів з інших країн це підтвердження: Україна — навіть під час війни — залишається правовою державою. Для самих росіян це може стати першою тріщиною в бетоні кремлівської пропаганди.

🧩 Висновок

Історія «Апостола» — іронічне прізвисько, яке дружина полоненого дала Дмитрові Карпенку — це не просто анекдот. Це ілюстрація глибокої кризи довіри й дезінформації, що пожирає російське суспільство. І хоча правда про людяне ставлення до ворога шокує багатьох, саме такі свідчення здатні проламати мур брехні. Бо навіть на війні, попри її жорстокість, лишається місце для людяності — хоча б з одного боку.